Розумність строків у кримінальному процесі

В умовах сьогодення українська правова система перебуває у стані докорінної перебудови, що обумовлюється побудовою демократичної, правової і соціальної держави. Це можливо лише за умови, що сама людина, її конституційні права та свободи стануть головним принципом функціонування суспільства, в якому верховенства набувають загальнолюдські цінності. Саме цим має визначатись якість законів та межі втручання держави у приватне життя людини.

Найбільше діяльність держави в рамках якої відбувається втручання у приватне життя людини пов’язана зі здійсненням провадження у кримінальних справах. Завданням такої діяльності є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у ньому, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, що знаходиться своє вираження в ст. 2 КПК України.

З метою виконання державою в особі оперативних підрозділів та слідчих органів зазначених вище завдань, чинним КПК України та законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначено ряд процесуальних дій, пов’язаних зі збиранням інформації відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню та здійснюються без відома особи, щодо якої здійснюється втручання у приватне життя. Такими діями є: 1) зняття інформації з каналів зв'язку; 2) негласне проникнення  до житла чи до іншого володіння особи; 3) контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;                    4) інші заходи.

Окрім цього, чинним КПК України окремо визначено такі гласні слідчі дії пов’язані із втручанням у приватне життя людини як, обшук, примусова виїмка, а також інші процесуальні дії пов’язані із забезпеченням кримінального провадження, зокрема запобіжні заходи такі як взяття під варту, підписка про невиїзд та інші.

Таким чином, держава виконуючи одне зі своїх основних завдань має потужний  арсенал заходів пов’язаних із втручанням в приватне життя особи.

Аналізуючи межі втручання держави у приватне життя людини, слід окремо виділяти строки такого втручання, що є одним із критеріїв ефективності діяльності держави на цьому напрямку.

Чинним КПК України положення, якими регулюються строки при провадженні у кримінальних справах визначені у главі 7 строки і судові витрати статтею 89. Де зазначено, що строки обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. Вказане положення має імперативний характер і знаходить своє відображення у відповідних положеннях щодо порядку проведення окремих слідчих та інших процесуальних дій.

Незважаючи на це, на практиці трапляються випадки, коли строки провадження у кримінальних справах під час досудового та судового слідства з різних причин є досить тривалими і не тільки не сприяють зміцненню авторитету держави на цьому напрямі, але і збільшують видатки з державного бюджету.

Згідно статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» держава гарантує кожній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку кримінальної справи, в якій вона є стороною.

Враховуючи наведене, через законодавчу невизначеність поняття розумності строків, Європейським судом з прав людини прийнято ряд рішень щодо України, де йдеться про порушення права особи на розгляд її справи упродовж розумного строку.

Так, у справі «Антоненков та інші  проти України» кримінальна справа щодо трьох заявників була порушена 26 червня 1996 року і передана до суду 03 березня 1997 року. У Шевченківському районному суді м. Києва ця справа розглядалася з 2 квітня 1997 року до 17-19 липня 2002 року. При цьому, вона двічі, 22 червня 1998 року і 20 квітня 2000 року, з тих самих підстав направлялася на додаткове розслідування. 17 липня 2002 року зі справи була виділена частина, яка втретє була направлена на додаткове розслідування, інша ж частина 19 липня 2002 року була закрита у зв'язку із закінченням строків давності.

На момент винесення рішення Європейським судом розслідування кримінальної справи закінченим не було. Констатуючи порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, судді зі Страсбурга звернули увагу на відповідальність держави за повернення справи на додаткове розслідування і відповідальність суду за призначення судових засідань зі значними інтервалами, що неприпустимо при розгляді кримінальних справ, навіть якщо підсудний перебуває на волі.

У зв’язку із зазначеними рішеннями Європейського суду з прав людини, Верховний Суд України у своєму листі «Щодо перевищення розумності строків розгляду справ» від 25 січня 2006 року № 1-5/45 зазначив, що судам слід мати на увазі, що відповідно до тлумачення  ним положень     п. 1 ст. 6 Конвенції тривалість провадження у кримінальній справі для цілей цієї статті розпочинається з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, затримання особи за підозрою у скоєнні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть допиту особи як свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий уже підозрював допитуваного у причетності  до  конкретного злочину) залежно від того, яка з указаних подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. При цьому, період розгляду кримінальної справи не ділиться на стадії досудового слідства та судового розгляду й аналізується з точки зору його розумності в цілому.

В зазначеному вище листі Верховного Суду України сформовані наступні два критерії оцінювання розумності строку розгляду справи. Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду).

Більш детально питання визначення розумності строків закріплено в новому Кримінальному процесуальному кодексі України прийнятому Верховною Радою України 13 квітня 2012 року.

Так, п.21 ч.1 ст. 7 нового КПК України розумність строків закріплено на якісно новому рівні в системі кримінально-процесуального права в порівнянні з положеннями КПК України 1960 року та віднесено до загальних засад (принципів) кримінального провадження.

Статтею 28 нового КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб’єктів владних повноважень на яких покладається обов’язок забезпечення проведення досудового розслідування у розумні строки. Ними є: прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Частиною 3 ст. 28 нового КПК України визначені наступні критерії для визначення розумності строків кримінального провадження:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

З метою уникнення зайвих звернень учасників кримінального провадження до Європейського Суду з прав людини щодо порушення принципу розумності строків, ч. 6 ст. 28 нового КПК України закріплено безпосереднє право підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Таким чином, зазначене положення дозволяє враховувати думку зазначених учасників кримінального провадження ще під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, що сприяє більш швидкому його здійсненню. При цьому слід звернути увагу на те, що коло таких учасників законодавцем обмежено і вказані учасники можуть вступати у кримінально-процесуальні відносини не з самого початку кримінального провадження. У зв’язку з цим, було б доцільно розширити коло осіб, яким надається таке право, включивши до нього особу заявника. Згідно ст. 60 нового КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування і не є потерпілим. Таке твердження обґрунтовується тим, що особа заявник може володіти інформацією про кримінальне правопорушення більшою мірою ніж всі інші учасники кримінального провадження і розуміти його суть, а тому як ніхто інший може в своїх клопотаннях перед прокурором звертати його увагу на необхідність здійснення невідкладних процесуальних дій у конкретній події злочину, що також сприятиме  прокурору у здійсненні належного процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Якісно новими положеннями нового КПК України є закріплення граничних строків досудового розслідування. Так, залежно від тяжкості злочину, граничний строк досудового розслідування щодо злочинів невеликої та середньої тяжкості становить 6 місяців з дня повідомлення особі про підозру та у злочинах тяжких і особливо тяжких, граничний строк досудового розслідування становить 12 місяців з дня повідомлення особі про підозру.

Крім цього, новим КПК України не передбачено процедури повернення судом справи для провадження додаткового слідства, де на відміну від чинного КПК України передбачено граничний строк досудового слідства в межах одного місяця. Так, наслідком відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення та інших підстав визначених                   ч.1 ст. 373 нового КПК України є ухвалення судом виправдувального вироку.

Ще однією з гарантій реалізації принципу розумності строків в новому КПК України є відсутність підстав зупинення кримінального провадження, що визначені п.п. 3, 4 ст. 206 чинного КПК України, таких як: 1) не встановлення особи, яка вчинила злочин; 2) зупинення судом слідчих дій на час розгляд скарги на постанову про порушення кримінальної справи.

Таким чином, можна зробити висновок, що закріплення принципу розумності строків новим КПК України, визначення його критеріїв, а також закріплення за підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим права на звернення до прокурора з клопотанням про необхідність здійснення кримінального провадження у більш короткі строки, з одного боку є гарантією втілення цього права, а з іншого боку сприяє прокурору у здійсненні належного процесуального керівництва досудовим розслідуванням. При цьому, було б доцільно розширити коло осіб, яким надано право на звернення до прокурора, слідчого судді або до суду із клопотанням про необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій)у більш короткі строки, включивши до вказаного переліку суб’єктів таких звернень особу заявника.

Враховуючи вищенаведене, сподіваюсь, що реалізація в житті положень нового КПК України щодо розумності строків здійснення кримінального провадження сприятиме втіленню всіх пов’язаних з ним  принципів кримінально-процесуального права та зміцненню авторитету держави в особі слідчих органів в свідомості громадян України та міжнародної спільноти.